Відміна лекції в четвер, 1 квітня

На жаль, лекція проф. Хосе Казанова 1 квітня (четвер) в рамках конференції "Привид Бога" не відбудеться через хворобу доповідача.
Перепрошуємо за незручності.

Виступ Алєксандра Філіппова в КМА в рамках міжнародної конференції "Привид Бога"

Карл Шмітт: між raison d’Etat і політичною теологією.

http://www.ex.ua/view_storage/364185617227

Без Бога.

Християнство, дехристиянізація та постхристиянство

Мішель Онфре

1

Юдео-християнська епістема. Багато хто нарікає на розвій атеїзму в нашу епоху, але вони помиляються. Ця епоха є нігілістичною, відверто нігілістичною. В чому різниця? Європейський нігілізм, – який дуже добре діагностував Ніцше, – передбачає завершення певного світу і проблематичність з’яви іншого. Настає проміжний період, самоусвідомлення розривається між двома світоглядами: з одного боку, юдео-християнський світогляд, а з іншого – світогляд, який ще не має імені, але який ми поки що назвемо постхристиянським. І ми не помилимося в оцінці, хоч у нас немає кращого епітету. Нам допоможе його знайти час і розвиток цього століття.

Отже, нігілізм. Немає цінностей, або більше немає цінностей. Немає чеснот, або більше немає чеснот. Нездатність чітко виявити етичні та метафізичні обриси: все видається добрим і прийнятним, так само злим і поганим; усе можна назвати гарним, так само потворним. Реальне видається менш справжнім, аніж віртуальне. Фікція замінює реальність. Історія та пам’ять більше не користуються успіхом у світі, що захоплюється теперішнім моментом, пориває зв’язки з минулим і не бачить майбутнього. Нігілізм позначає епоху, якій бракує картографії: компаси не працюють, а проекти, які допомагали б вийти з лісу, в якому ми загубилися, навіть не передбачаються.

Нігілізм простягається поміж двома цивілізаціями. Між пізньою римською імперією, яка водночас переживає кінець епістеми (язичницької та греко-римської), та першими століттями нової епістеми (християнської), яка ще не була визначена належним чином. Епікуреїзм існує поруч із гностицизмом, імперський стоїцизм співіснує з міленаризмами та апокаліптичними ідеями, що походять зі Сходу. Старий філософський раціоналізм доживає свої останні години і ділить епоху з різнобічними ірраціоналістськими течіями – герметизмом, містицизмом, астрологією, алхімією. Скажемо так: більше ніхто не знає, до якого святого прихилися…

Не можна не помітити, як наші часи схожі на цю так звану епоху «занепаду». Цей термін треба вживати з деякими застереженнями: він сучасний кожній епосі від Гесіода до Освальда Шпенґлера… Сьогодні доводиться мати справу з новими репрезентаціями світу, небаченими схемами, тривожними перспективами: онтологічний і метафізичний космополітизм, планетарна екологічна небезпека, брутальна економічна глобалізація, панування ринку, що поєднується із запереченням гідності та людяності якнайбільшої кількості людей. Відтоді, як людина зробила перший крок на місяці у липні 1969 року, що дозволив поглянути на Землю з холодної зірки, ми знаємо, що космос – це одна з модальностей локального…

Що залишається від юдео-християнства в нашому повсякденному житті? Треба зазирнути до своєрідного «акту про стан помешкання», яке винаймали. Адже охолодження до релігійної практики у будні чи в неділю, реформістські нововведення Другого Ватиканського Собору, підрив довіри до висловів Папи про сексуальну мораль є лише знаками на поверхні: дехристиянізація має тільки позірну та формальну вагу. Більшість – агностики чи невизначені атеїсти, принагідні невіруючі або віряни за звичкою – досі віддають своїх чад у руки попів, щоб ті отримали релігійне хрещення, проходять обряд вінчання у Церкві (аби зробити приємне родичам!) або хоронять своїх близьких та рідних із благословенням у християнських (хоч і обраних з особистих міркувань) місцях.

Думати, ніби вплив християнства нині зменшується, є ілюзією. Ця ілюзія є до того ж збоченою, адже складається поверхове враження, ніби відбуваються глибинні зміни, тимчасом як насправді під тонким шаром публічної полуди зберігаються логіки, що протягом мало не двадцяти століть фундаментально просочували діяльність суспільства в Європі. Смерть Бога? Хитрість юдео-християнського розуму: труп, якого ніхто не бачив, є вигадкою, те, що створює Бога, зовсім не є мертвим, та й почувається чудово. Власне, це – смак до ірраціонального як відповідь на трагічний характер реального. Інакше кажучи, неминучість смерті відкриває широчезні перспективи перед смаком до ірраціонального …

Візьмемо до прикладу світськість (laïcité): звичайно, ця формула, виштампувана 1905 року, була досить суттєвим кроком уперед у контексті безмежного панування клерикальної влади в усіх царинах суспільства. Але якщо не додати до неї досвід нових битв, чи навіть нових перемог, тоді це призведе до стагнації, відтак до старечого маразму, перш ніж породити смак до чогось віджилого – прогірклість, закритість, простроченість, – із чим дуже часто асоціюють ідею світськості (laïcité). Здається, термін придатності вже закінчився, адже так і не було створено динамічної, поступальної, діалектичної, одним словом, постмодерної світськості.

Констатуємо: стара модель світськості досить часто полягає в тому, щоб переписати за допомогою неокантіанського словника юдео-християнські заповіді та євангелічну мораль. Замість закликів до Біблії та Нового Заповіту, якими релігійники розмахують в питаннях моралі – або в питаннях політики, але це одне й те саме, – на авансцену виступають так звані «чорні гусари республіки», дбайливці відокремлення Церкви від Держави, та освітяни, які, навіть особливо не здогадуючись про це, викладали у своїх курсах з моралі «Релігію в межах тільки розуму» Канта, відтак «Метафізику звичаїв» та «Критику практичного розуму», проціджених до стану моралізаторської моралі.

Хоч і послуговуючись відмінними словниками, своєрідними формулами та визначеннями, залучаючи активістів, які вважали себе опонентами релігії, вони насправді завжди обстоювали однакові з релігією цінності: шанувати батька й матір, самовіддано служити Батьківщині, залишати визначальне місце фігурі іншого – любов до ближнього або братство, – засновувати гетеросексуальну пару, поважати старих, любити свою роботу, надавати перевагу доброчинним чеснотам (милосердя та солідарність, співчуття та поблажливість, милостиня та взаємодопомога, добродійність та справедливість – замість злостивості тощо)… Ця робота над позначниками мала свої заслуги, але на рівні позначеного йдеться про здійснення однієї спільної справи.

І можна було б продовжити, показуючи, наскільки засновки французької юридичної так званої світської думки залишаються юдео-християнськими – провина є нібито результатом бажання і вільного вибору з допомогою вільної волі, що не знає жодних чинників, які детермінують вчинки людини. Звідси – віра в особисту відповідальність, яка відтак виправдовує покарання, а отже, спокутування. Інфернальний і збочений цикл… Те саме стосується біоетики, що функціонує сьогодні на ґрунті фантазмів, які походять від юдео-християнства: прославлення рятівної сили болю (неологізм salvifique вигадав Ватикан), потурання смерті через існування первородного гріха, ставлення до хвороби як до непізнаваного промислу Провидіння тощо… Те саме стосується педагогічної системи, світу естетики і будь-чого ще: епістема усіх цих континентів нашої цивілізації побудована на біблійних принципах.

Метафізичний суперник сидить не так у Ватикані – оперетковій державі, різновиді коміксів, – а радше в свідомості людей, навіть у несвідомому. Звичайно, на рівні індивіда, але також колективу, спільноти. Я не говорю про архетипи на кшталт юнґівських, але про ірраціональне перенесення, передачу, властиву суспільствам, які, навіть особливо не усвідомлюючи цього, впорскують юдео-християнську субстанцію (речовину) в ідентитарне тіло особи та групи. Ця епістема заслуговує на те, щоб її пізнавали, аналізували, скрупульозно розкладали та переборювали.

2

Необхідна дехристиянізація. Щоб продовжувати в логіці Просвітництва XVIII ст., – яка має значення не так як предмет археології, а як трансісторична модель, – спробуймо витворити справжню постхристиянську світськість, що тепер турбується більше не про те, щоб революціонізувати словник, мову, літеру, але саму суть. Нова цивілізація не може створити цінності, не здійснивши етичну, метафізичну, онтологічну, політичну та іншу переоцінку… Що зберегти? І чому? Що можемо і що мусимо зруйнувати, подолати, зберегти, виправити, пристосувати до нинішніх умов? Згідно з якими критеріями? І якою буде користь?

Дехристиянізація не буває успішною, якщо вдається до насильницьких дій: гільйотина і Терор, вбивства непокірливих священиків, спалення церков, грабунок монастирів, ґвалтування монахинь, вандалізм предметів культу жодним чином не можна виправдати, якою б не була причина. Перевернута з голови на ноги інквізиція є так само неприйнятною чи виправданою, як і інквізиція католицької церкви свого часу. Прийняття рішення робиться іншими шляхами – шляхом теоретичного аналізу та відвойовування гегемонії, в грамшіанській манері, за допомогою ідей.

Кожен кінець цивілізації до настання наступної завжди становить неабияку небезпеку: в ньому, в цьому кінці цивілізації, буяє ірраціональне, тріумфує магічна думка, приймаються метафізично дешеві рішення. Втім, коли культура руйнується, після довгого процесу занепаду, це завжди приносить користь імпульсивним, інстинктивним, тваринним метастазам (які бурхливо розповсюджуються). Так ніби найвищий пік епохи мав би вибухнути магмою примітивних енергій. Після розуму приходить нерозумне.

Постмодерна світськість дозволила б прискорити рух і пришвидшити хід історії, щоб подолати європейський нігілізм. Щоб закінчити довготривалий цикл, щоб принаймні не мала місця довга і болісна агонія, і щоб смерть була швидкою і доброю, власне, не є корисним впадати в нерозумне терапевтичне шаленство в узголів’ї особи на смертному одрі, яка вже не має шансів щось очікувати від життя. Європа була християнською, вона такою залишається в силу звичок, які людство набуло, нібито йдеться про рефлекторну дугу, відокремлену від кори головного мозку.

Пост-християнському є чому повчитися у до-християнського. Тож привід для роздумів віднаходимо в етичних вченнях, альтернативних античному платонізмові: мораль честі, а не вини; аристократична етика, а не етика фальшиво універсальна; іманентне правило гри, а не трансцендентний процес; чесноти, що збільшують життєвість проти чеснот, які її зменшують; смак до життя, що відмовляється від некрофільних пристрастей; гедоністичний задум проти аскетичного ідеалу; контракт із реальним, а не упокорення небесам і т. д.

Відповідь нігілізмові не залягає в проекті реставрації. Дехто, беручи до уваги занепад християнства, доходить висновку про необхідність його відродження – або в традиційній формі, або додаючи якісь реформи, такі собі звичні домовленості з небесами. Звертаються до інтегризму або передбачають нову реформу. Американський імперіалізм глобального масштабу обирає фундаменталістське християнство і закладає в перспективу своєї боротьби, в лінію прицілу, ісламізм, що перетворився на ефективний опіум для культур і пригнічених меншин.

Отже, ці терміни альтернативи коливаються між монотеїстичними полюсами: юдео-християнським або мусульманським. Але можна воліти уникнути цієї зловісної безвиході, обираючи третє рішення: ні те, ні інше, але зовсім інакше місце, справжній атеїзм, що однаково відмовляє Торі, Новому Заповіту та Корану, щоб замість них обрати, надати перевагу Просвітництву розуму та ясності західної філософії. Проти релігії єдиної Книги, яка не терпить інші книги й причащається в ненависті до розуму, мислення, жінок, тіла, пристрастей, бажань, життя, надамо перевагу радше «Енциклопедії» Дидро та д’Аламбера…

Отож, відмовимося ж від фікцій, байок і звернімося до філософії – тільки якби вона не була, подібно патристиці, легітимацією фактичного стану речей, як це часто трапляється з інтелектуалами, що упадають перед американським лібералізмом, капіталізмом в усіх його формах та властями, що пришвидшують цей рух. Адже, як часто забувають, це поріддя колабораціоністської філософії, філософії, що співпрацює з релігією та державною владою, існує вже у XVIII столітті: вона гуртується навколо назви «антифілософія»; це певне число осіб, яких історія вже забула – Леларж де Ліняк, абат Бержьє, Жакоб Ніколя Моро, маркіз де Каракьолі і так далі… – й вони ці «антифілософи» атакують тих, хто чинить опір: філософам Просвітництва – імена яких, до речі, ніхто не забуває…

Панівна історіографія, що вивчає епоху Просвітництва, безперечно, зберігає гарні яскраві відблиски, але найчастіше це теїсти, деїсти або пантеїсти, які роблять поступки духові християнської релігії. Я ж віддаю перевагу більш насиченому Просвітництву, часто забутому, що походить від щирих і непідробних, ясних і відвертих атеїстів – від абата Мельє до барона Гольбаха, минаючи Ламетрі та деяких інших. З ними розпочинається новий постхристиянський світ, у ті засадничі роки XVIII століття. Ми завдячуємо їм генеалогією атеїзму, вона заслуговує сьогодні на визначення, що знову утверджується проти імперії монотеїзмів. Цей постхристиянський атеїзм уможливлює відповідну мораль.

3

Постхристиянський атеїзм. Вислів «постхристиянський атеїзм» може здатися надмірним: вже сам іменник говорить про те, що ми подолали християнство й перебуваємо на виході з релігії. Але зважаючи на те, що вся наша епоха просякнута юдео-християнською епістемою, так чи так на атеїзмові лежить відбиток християнства, зокрема католицизму. Так що існує християнський атеїзм, і цей термін, незважаючи на оксюморонний характер, позначає реальний концептуальний предмет: звичайно, це філософія, що чітко заперечує існування Бога, але, попри те, на свій лад відтворює євангелічні цінності Христової релігії.

Так, смерть Бога може супроводжуватися мораллю, успадкованою від Біблії. Прихильники цієї своєрідної позиції відкидають трансцендентність. Однак вони обстоюють християнські цінності, відокремлені від їхньої теологічної легітимації, зберігаючи і звеличуючи їх в ім’я соціологічної виправданості. Небеса порожні – гаразд, із цим вони погоджуються, – але світові, стверджують вони, краще жити з любов’ю до ближнього, прощенням гріхів, милосердям та іншими, раніше освяченими чеснотами: щедрість, співчуття, жалісливість, вдячність, обережність, стриманість тощо…

Постхристиянський атеїзм зберігає принцип, що був отриманий від небезпечності Бога. Він не заперечує його існування, але зводить до його сутності – відчуження, що продукується людьми згідно з принципом гіпостазування [опредметнення абстрактних сутностей, приписування їм реального, предметного існування – пер.] їхніх власних нездатностей, неспромог. Ці неспромоги людини зосереджені в не-людській силі, яка обожнюється як нібито відокремлена від себе сутність. Згідно з принципом боваризму, люди не бажають бачити себе такими, якими вони є насправді: обмеженими в часі і просторі, в своїх силах, знаннях, владі. Відтак вони фікціонують, вигадують певного концептуального персонажа, якого наділяють атрибутами, що бракують їм самим. Отож, Бог є вічним, безсмертним, всесильним, всюдисущим, всезнаючим і так далі і тому подібне…

Тільки-но ця таємниця Господа Бога прояснюється, постхристиянський атеїзм переходить до наступного завдання. Він з не меншою старанністю розбирає цінності, успадковані від «Нового Заповіту», цінності, що перешкоджають справжньому розвою (суверенності) індивіда та обмежують, притлумлюють життєве розширення суб’єктивностей.

Мораль після бійні Першої світової війни, після жахіття нацистських таборів смерті, монструозності сталінських гулагів, після Хіросіми та Нагасакі, після державного тероризму фашизмів Заходу та комуністичних режимів Сходу, після Пол Пота, Мао, після геноциду в Руанді, і всього, що заюшувало кров’ю ХХ ст., не може більше обмежуватись закликами до бездієвої та безсилої добродушності («доброї душі» за Геґелем) через нібито неможливість реалізації, коли відсутні завдання, які можна було б реально втілити в життя. Отож, конструюймо хоч і дещо скромнішу мораль, але таку, що здатна продукувати реальні наслідки. Більше не етику героя та святого, але етику мудреця.

Переклад Андрія Рєпи

Лекція була прочитана 25 березня 2010 року в Конгрегаційній залі НаУКМА в рамках міжнародної конференції «Привид Бога: релігія, антиклерикалізм, атеїзм», організованої Центром візуальної культури.

ВІДМІНА ЗУСТРІЧІ В СУБОТУ

Перепрошуємо,
але доповідь Себастьяна Дуди. "«Повернення Бога» та деякі зустрічні можливості для християнства і лівиц", запланована на 27 березня, суботу, 17.00,
скасовується.

Решта заходів відбуватимуться за розкладом.

Центр польських і європейських студій
запрошує Вас

на розмову з професором університету Неаполя

Андреа Граціозі

"Про ремесло історика"

в п"ятницю, 26 березня о 16.30


Зустріч відбудеться за адресою: вул Волоська, 10
підвал 6 корпусу

25 березня, 2010, 15.00

March 25, 2010, 15.00

МІШЕЛЬ ОНФРЕ

ОПІУМ НАРОДУ: АНАЛІЗ ТА КРИТИКА

MICHEL ONFRAY

OPIATE OF THE PEOPLE: ANALYSIS AND CRITIQUE

lodek, Chupa Cruz, 2010

Андрій Рєпа. Вступне слово перекладача. Мішель Онфре – філософ сонячного постхристиянства.

Презентація перекладу книги Мішеля Онфре
«Трактат атеології: Фізика метафізики»
(«Ніка-Центр», 2010).

Мішель Онфре – французький філософ, засновник Народних університетів, автор понад 30 книг, в яких він формулює сучасний гедоністичний проект: етичний («Скульптура себе», 1991), політичний («Політика бунтаря», 1997), еротичний («Теорія закоханого тіла», 2000), педагогічний («Антипідручник із філософії», 2001), епістемологічний («Анатомічні феєрії», 2003), естетичний («Археологія теперішнього», 2003). 2005 року Мішель Онфре присвятив книгу «Трактат атеології: Фізика метафізики» жорсткій критиці трьох світових монотеїзмів: юдаїзму, християнства та ісламу.

Andriy Ryepa. Translator’s foreword. Michel Onfray, a philosopher of solar post-Christianity.

Presentation of Michel Onfray’s
Traite d’atheologie: Physique de la metaphysique translation
(“Nika-Centre”, 2010).

Michel Onfray is a French philosopher, the founder of People’s universities, the author of more than 30 books, in which he formulates contemporary hedonistic project: ethical (La Sculpture de soi, 1991), political (Politique du rebelle, 1997), erotic (Theorie du corps amoureux, 2000), pedagogical (Antimanuel de philosophie, 2001), epistemological (Feeries anatomiques, 2003), esthetic (Archeologie du present, 2003). In 2005 Michel Onfray wrote Traite d’atheologie: Physique de la metaphysique, where he rigorously criticizes three world monotheisms: Judaism, Christianity and Islam.

Дослідницька читальна зала, Староакадемічний корпус, 2-й пов. (вул. Сковороди, 2)

Research Reading Room, Old Academic Building, 2nd floor (2 Skovorody St.)

25 березня – 2 квітня, 2010

Міжнародна конференція

International conference March 25 – April 2, 2010

ПРИВИД БОГА

РЕЛІГІЯ, АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ, АТЕЇЗМ

THE SPECTRE OF GOD

RELIGION, ANTICLERICALISM, ATHEISM

lodek, Chupa-Cruz, 2010

Політична теологія сьогодні.
Релігійний ренесанс в суспільстві пізнього капіталізму.
Європа, християнство та іслам: сакралізація і демократія.
Втеча від релігії: вірити без Бога.
Христос як революційний атеїст.
New Age політики.
Нове іконоборство: клерикальний фашизм проти сучасного мистецтва.


Political Theology Today.
Religious Revival in the Society of Late Capitalism.
Europe, Christianity and Islam: Sacralization and Democracy.
Escape From Religion: to Believe Without God.
Christ as a Revolutionary Atheist.
New Age of Politics.
New Iconoclasm: Clerical Fascism versus Contemporary Art.

Метою конференції є аналіз ролі релігії в сучасному постсекулярному суспільстві, а також з’ясування соціальних, ідеологічних та візуальних умов її побутування.

ПРОГРАМА

25 березня, четвер
Дослідницька читальна зала, Староакадемічний корпус, 2=й пов., вул. Сковороди, 2

15.00.
Вступне слово перекладача. Андрій Рєпа. Мішель Онфре – філософ сонячного постхристиянства.
Мішель Онфре. Опіум народу: аналіз та критика.
Презентація перекладу книги Мішеля Онфре «Трактат атеології: Фізика метафізики» («Ніка*Центр», 2010).
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2

18.00.
Євграф Дулуман. Бог в релігії: спільна сутність в багатоманітних проявах.

26 березня, п’ятниця, 18.00
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2

Алєксандр Філіппов. Карл Шмітт: між raison d’Etat і політичною теологією.

27 березня, субота, 17.00
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2

Себастьян Дуда. «Повернення Бога» та деякі зустрічні можливості для християнства і лівиці.

29 березня, понеділок, 17.00
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2

Оксана Горкуша. Релігія на роздоріжжі епох: людські запити і божественні відповіді (європейсько*християнський контекст).
Ганна Трегуб. Український проект втечі від релігії: повернення до магії як вияв «релігійного ренесансу».
Кирил Говорун. Про неофітство в «клерикалізації».
Петро Зуєв. Церква та держава: проблеми церковного життя очима кола архімандрита Спиридона Кислякова (+1929).
Олексій Радинський. Погода в православному світі.
Аліса Ложкіна. Релігія і сучасне мистецтво / сучасне мистецтво як релігія.


Модератор – Василь Черепанин.

30 березня, вівторок, 17.00
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2

Гліб Афендик. Атеїстична діалектика психоаналізу.
Ніка Пона. Теологія і/чи політика? Шмітт, Аґамбен, Жижек.
Леся Кульчинська. Бог 2.0. Релігійний досвід користувача Інтернету.
Володимир Артюх. Наративи секулярності для української ситуації.
Андрій Мовчан. Клерикалізм і новітня інквізиція.
Андрій Рєпа. Нігілізм, атеїзм, Просвітництво: зміна акцентів.


Модератор – Василь Черепанин.

31 березня, середа, 18.30
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2
Візуальна лабораторія #11. Real Estate of the Church.

Катерина Рубан. Real Estate Church: етно*еко*агора.
Леся Кульчинська. Церковно*розважальний комплекс: релігійність у спальних районах Києва.


1 квітня, четвер, 18.00
Центр візуальної культури, Староакадемічний корпус, 1=й пов., вул. Сковороди, 2

Хосе Казанова. Досліджуючи пост*секулярне: три значення «секулярного» та їх можливе розширення.

2 квітня, п’ятниця, 18.00
кіноклуб, вул. Набережно=Хрещатицька, 27, бурса, кім. #13

Д/ф «Корінь всього зла?», Ричард Докінз, Велика Британія, 2006.
Д/ф «Religulous», Ларрі Чарльз, США, 2008.


УЧАСНИКИ

Артюх Володимир, аспірант кафедри культурології НаУКМА.
Афендик Гліб, студент маґістерської програми «Культурологія»
НаУКМА.
Говорун Кирил, архімандрит, науковець.
Горкуша Оксана, відділення релігієзнавства Інституту філософії
ім. Г.Сковороди НАН України.
Дуда Себастьян, філософ, теолог, публіцист (Польща).
Дулуман Євграф, філософ, релігієзнавець, активіст атеїстич.
ного руху.
Зуєв Петро, протоієрей, публіцист.
Казанова Хосе, соціолог, Центр релігії, миру і світових справ,
Берклі, університет Джорджтауна (США).
Кульчинська Леся, аспірантка Інституту мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України.
Ложкіна Аліса, художній критик, журнал «Топ*10».
Мовчан Андрій, студент філософського факультету КНУ
ім. Т.Шевченка, активіст.
Онфре Мішель, філософ, засновник Народних університетів
(Франція).
Пона Ніка, студентка кафедри культурології НаУКМА.
Радинський Олексій, аспірант кафедри культурології НаУКМА.
Рєпа Андрій, культуролог, перекладач, публіцист.
Рубан Катерина, аспірантка кафедри культурології НаУКМА.
Трегуб Ганна, студентка маґістерської програми з релігієзнавства КНУ ім. Т. Шевченка.
Філіппов Алєксандр, керівник Центру фундаментальної
соціології, Інститут гуманітарних історико*теоретичних
досліджень (Вища школа економіки) (Росія).
Черепанин Василь, кафедра культурології, керівник Центру
візуальної культури НаУКМА.


Центр візуальної культури
Національного університету «Києво*Могилянська академія»
Україна, 04655, Київ, вул. Г.Сковороди, 2
http://vcrc.ukma.kiev.ua/uk/


The aim of the conference is to analyze the role of religion in contemporary post=secular society and to reveal social, ideological and visual circumstances of its everyday existence.

PROGRAM

March 25, Thursday
Research Reading Room, Old Academic Building, 2nd floor, 2 Skovorody St.


15.00.
Translator’s foreword. Andriy Ryepa. Michel Onfray, a philosopher of solar post*Christianity.
Michel Onfray. Opiate of the people: analysis and critique.
Presentation of Michel Onfray’s Traite d’atheologie: Physique de la metaphysique translation (“Nika*Centre”, 2010).
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.

18.00.
Yevgraph Duluman. God in religion: common essence in multifarious manifestations.

March 26, Friday, 18.00
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.


Alexandr Filippov. Karl Schmitt: between raison d’Etat and political theology.

March 27, Saturday, 17.00
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.


Sebastian Duda. The “return of God” and some encounter opportunities for Christianity and the Left.

March 29, Monday, 17.00
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.


Oxana Gorkusha. Religion at the crossroads of history: human requests and divine answers (European*christian context).
Hanna Tregub. Escape from religion: Ukrainian project. The resumption of magic as “religious revival” expression.
Cyril Hovorun. On neophytes in the “clericalization”.
Petro Zuyev. Church and state: problems of church life from the archimandrite Spyrydon Kysliakov’s (+1929) circle point of view.
Oleksiy Radynskyi. Weather forecast for an orthodox world.
Alisa Lozhkina. Religion and contemporary art / contemporary art as religion.


Moderator – Vasyl Cherepanyn.

March 30, Tuesday, 17.00
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.


Glib Afendyk. Irreligious dialectics of psychoanalysis.
Nika Pona. Theology and/or politics? Schmitt, Agamben, Zizek.
Lesia Kulchynska. God 2.0. Religious experience of the web user.
Volodymyr Artyukh. Narratives of secularization for Ukraine.
Andriy Movchan. Clericalism and modern inquisition.
Andriy Ryepa. Nihilism, atheism, Enlightenment: change of accents.


Moderator – Vasyl Cherepanyn.

March 31, Wednesday, 18.30
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.
Visual Lab #11. Real Estate of the Church.

Kateryna Ruban. Real Estate Church: ethno*eco*agora.
Lesia Kulchynska. Church within the shopping mall: Kyiv neighborhood religiosity.


April 1, Thursday, 18.00
Visual Culture Research Centre, Old Academic Building, 1st floor, 2 Skovorody St.


Jose Casanova. Exploring the post*secular: three meanings of “the secular” and their possible transcendence.

April 2, Friday, 18.00
Cinema Club, 27 Naberezhno=Hreshchatytska St., Bursa, room #13

Film The Root of All Evil? by Richard Dawkins, Great Britain, 2006.
Film Religulous by Larry Charles, USA, 2008.


PARTICIPANTS

Afendyk Glib, “Cultural Studies” (MA) student, NaUKMA.
Artiukh Volodymyr, PhD student, Cultural Studies Department,
NaUKMA.
Casanova Jose, sociologist, Berkley Center for Religion, Peace,
and World Affairs, Georgetown University (USA).
Cherepanyn Vasyl, Cultural Studies Department, Head of the Visual
Culture Research Centre, NaUKMA.
Duda Sebastian, philosopher, theologian, publicist (Poland).
Duluman Yevgraph, philosopher, scholar of religion, atheistic
movement activist.
Filippov Alexandr, Head of the Centre for Fundamental Sociology,
Institute for Theoretical and Historical Studies in the Humanities
(Higher School of Economics) (Russia).
Gorkusha Oxana, Religious Studies Department, Skovoroda
Institute of Philosophy, NASU.
Hovorun Cyril, archimandrite, scholar.
Kulchynska Lesia, PhD student, Rylsky Institute of Art Studies,
Folklore and Ethnology, NASU.
Lozhkina Alisa, art critic, Top 10 magazine.
Movchan Andriy, student of the Faculty of Philosophy, Taras
Shevchenko National University of Kyiv, activist.
Onfray Michel, philosopher, the founder of People’s universities
(France).
Pona Nika, student of the Cultural Studies Department, NaUKMA.
Radynskyi Oleksiy, PhD student, Cultural Studies Department,
NaUKMA.
Ruban Kateryna, PhD student, Cultural Studies Department,
NaUKMA.
Ryepa Andriy, scholar of culture, translator, publicist.
Tregub Hanna, “Religious Studies” (MA) student, Taras
Shevchenko National University of Kyiv.
Zuyev Petro, protoiereus, publicist.


Visual Culture Research Centre
National University of Kyiv*Mohyla Academy
2 Skovorody St., 04655 Kyiv, Ukraine
http://vcrc.ukma.kiev.ua/uk/

Modern Strikes Back, або Акція "Чисті стіни" від Лютої

такоє :)

Відео-сюжет про акцію від Лютої

дуже перепрошую, але через технічні причини завантаження відео трошки відкладається.

постараюсь якомога швидше...

Про актуальне: Театральний центр НаУКМА

Театральний центр під керівництвом режисера з театру Франка Андрія Приходька перетворився на справжню «сходку по понятіям». Там встановлено «правила гри» (слова керівника), непідкорення яким закриває шлях до творчого використання ресурсів центру (простору приміщень). Правила ці прості: 1. вистави обов’язково мають йти за гроші; 2. половину збору віддається Приходькові у так званий міфічний фонд ТЦ, якого, звісно, офіційно не існує (з пояснення режисера, «на прибиральниць»). Ті колективи, що відмовляються виступати за гроші, стикаються з тиском і погрозами заборонити їхні вистави. Відмова підкорятись правилам розцінюється як «небажання діалогу». Вважаю, що ця проблема має бути відома загалові. Більш детальну інформацію, а також багаторічний досвід «діалогу» з паном Андрієм обіцяю надати всім зацікавленим. Дякую за увагу.

ЗАПРОШУЄМО ВСІХ!

Технічні питання

найкраще відео переглядати, користуючись Мозіллою - тоді кількість глюків зводиться до мінімуму.

також, дуже перепрошуємо за якість звуку...

і ще одне:

ВЕЛИЧЕЗНЕ, ПРОСТО ГРАНДІОЗНЕ МЕРСІ ОКСАНІ ЗА МОНТАЖ!!

Серія 3. 1. Коментар В. Черепанина про корпоративну етику

Серія 3. О. Івашина та Т. Огаркова про корпоративність

Серія 2. 1. Коментар В. Черепанина про публічність

Далі буде...

Серія 2. О. Івашина та Т. Огаркова про публічність

Найочікуваніша медіа-подія останніх тижнів!!!

Вступна серія відео-інтерв'ю Тетяни Огаркової з Олександром Івашиною на Ваших екранах :)

Насолоджуйтеся!


Коментар В. Черепанина про ситуацію з науковими ступенями в Україні:

Відео-сюжет таки буде

В результаті довгих дискусій вчора - конструктивне рішення щодо відео-сюжету:
1. він буде;
2. складатиметься з 2 частин:

• "діалог по-ворголівськи": з Олександром Олексійовичем розмовлятиме людина його рівня, викладач, який, на додачу, не є у вирі подій - таким чином, зможемо з'ясувати, які моменти наразі є найменш зрозумілими.
• дискусія: після згаданої першої частини всі присутні зможуть поставити свої запитання учасникам діалогу та і загалом подискутувати

3. час і місце: орієнтовно п'ятниця, 5.03, до 15.00. стосовно місця ще будуть уточнення.


P.S.: Cameramen are wellcome! ;)

Інтерв'ю стосовно Справи Івашини

Могилянська Школа Журналістики,

http://video.bigmir.net/show/127697/

Стосовно Школи журналістики та "повного варіанту інтерв'ю". Там, як виявляється,є дуже багато нюансів. Розширеної версії як такої не існує, існує лише "сирий матеріал", який, відповідно, є власністю журналістів, котрі знімали це інтерв'ю. цей матеріал просто передати нам не є можливим, оскільки відповідальність (і юридична в тому числі) продовжуватиме лежати на них.

існує 2 варіанти виходу з положення:
1) самим відзняти потрібні сюжети - що не є аж так складно, штатив і фотоапарат/камеру дістати не проблема - тоді це буде нашою інтелектуальною власністю без жодних обмежень;

2) використати вже відзнятий матеріал за певних умов: погодити мету і сам сюжет з авторами (що вимагатиме перегляду відзнятих матеріалів разом з ними в зручний для них час, вирізання небажаних для них з тих чи інших причин моментів, тощо) - тоді юридично відповідальність буде і на нас, і на них; також умовою є згода керівництва: Віталій пообітцяв поговорити з цим самим керівництвом завтра і маякнути мені як тільки він щось знатиме. Головні питання з його боку у нашій сьогоднішній розмові стосувалися мети використання (навіщо нам цей матеріал, як ми його використовуватимемо і де: Віталій наголошував на тому, що відслідкувати його використання вони не зможуть, при цьому матеріал і надалі лишатиметься їхнім). Насправді після виходу сюжету весь масив сирого матеріалу видаляється, прецедентів "віддавання" шматків його стороннім особам в нього особисто не було - тому і виникла ідея консультації з керівництвом.

все впираєтся в те, що довести навіть "нейтральність" наших цілей не видається можливим, оскільки журналісти, як ніхто інший, знають можливості поширення і інтерпретації інформації.

коротше кажучи, якщо начальство дасть добро, то доведеться напрягати їх і робити разом з ними практично новий сюжет, в чому особисто вони не дуже зацікавлені.

тому вибір за нами.. якщо чесно, мені здається, набагато швидше і ефективніше зробити власний сюжет.

що ж стосується можливості сюжету з Лютою, то тут Віталій сказав, що теоретично вони тільки за, але зніматимуть сюжет лише тоді, коли відбуватимуться реальні події. поки ж для них існує лише лист дурнуватої тітки, про який особливо сюжету не знімеш. якщо щось відбуватиметься по суті, вони зніматимуть. таке.

Злободенне: листування Т. Лютої з адміністрацією стосовно графіті на стінах Могилянки

1. Перший лист Т. Лютої:

Шановні Колеги!

Звертаюсь до Вас у справі корпоративної етики, суть якої полягає у кричущих
і неприпустимих методах боротьби у середовищі викладачів та студентів НаУКМА. Сьогодні, 26 лютого, було
розмальовано частину академічних будівель, в тому числі стіну архітектурної пам*ятки державного рівня - поварні
Києво-Братського монастиря, у приміщенні якого розташовується Музей НаУКМА, зображенням ворога маргіналів -
одного з деканів Могилянки. Ця "дитячо-культурологічна" витівка могла б залишитись дрібним хуліганським випадком,
якби не та хвиля тиску з боку зацікавленого у збереженні свого статусу (не по праву занятого на магістерській програмі,
де за правилами НаУКМА мають право викладати дипломовані фахівці не нижче кандидатського рівня) одного з
викладачів кафедри культурології, яким, очевидно і було організовано цей культурологічний "екшн".
Після ознайомлення із списком "підписантів" під зверненням так званої "групи підтримки" до Президента НаУКМА Квіта С.М. було визначено, що частину списку складають люди, що не мають відношення до НаУКМА, або ті, що не знають про цю ситуацію у нашому університеті взагалі. Деякі зі списку вже заявили про свою непричетність до цієї маніпуляції свідомістю студентів, а головне - висловлюють обурення з приводу фальсифікації інформації і використання своїх прізвищ у цій брудній грі. Остання обставина може стати предметом судового позву.
У зв*язку з викладеним прошу адміністрацію НаУКМА створити комісію по корпоративній етиці, або розглянути це питання на найближчому засіданні Вченої Ради із винесенням відповідних компетентних рішень.
Музей виступатиме з вимогою компенсації коштів ремонту розмальованої стіни і розміщення на сайті академії вибачень "групи підтримки" перед працівниками відповідних служб академії за свою поведінку.
Особисто додам: якщо це така "візуальна культура" з боку наших же співробітників і студентів, то для чого нам такі центри і культура взагалі??
З повагою і надією розуміння ситуації.
Керівник центру "Музей української звитяги", к.і.н. Тетяна Люта

2. Відповідь В. Черепанина:

Шановні колеги!
Я обурений такими безпідставними звинуваченнями - як Ви, пані Тетяно, смієте звинувачувати "одного з викладачів кафедри культурології" в організації якогось розмалювання стін? Чому це саме культурологічний екшн? До чого тут Центр візуальної культури? Припиніть виливати цей весь бруд і цькувати ні в чому не винних людей - Ви що, вирішили знайти цапа-відбувайла для своїх проблем?? Це вже переходить усі розумні межі.
Вимагаю негайних вибачень!
З повагою,
Василь Черепанин.

3. Другий лист Т. Лютої:

Шановний Василю! Я не знаю хто тут цап, але я не божевільна!!!! Акція з підписами співробітників кафедри культурології - це факт. Ваш підпис стоїть на одному з аркушів!!!! Малюнки на стінах з підписами про декана - факт - підтвердять служби НаУКМА. НЕ перекидайте, пане Василю, з хворої голови на здорову.
От і розберемося хто винний і які у кого проблеми на комісії. Я б не втручалася б у ситуацію, якби Ваші посіпаки не розмалювали мені стіни, повірте. І я, а не Ви, вимагаю вибачення і очищення стін!!!
Бувайте здорові, ЛТЮ

4. Відповідь В. Черепанина на 2 Лист Т. Лютої:

Шановні колеги!
Перепрошую, але терпіти таке хамство у виконанні пані Т.Лютої в університеті просто неприпустимо. Хіба це вкладається у корпоративну етику - сміхотворні звинувачення, безпідставні образи і цькування? Що це за тон і словник - "хвора голова", "посіпаки" (виявляється, у мене є посіпаки - sic!) - хіба це риторика університетського викладача?? До чого тут відкритий лист (який я, звісно, теж підписав) з приводу ситуації, що склалася з викладачем кафедри культурології О.О.Івашиною, до якихось малюнків на стінах? Те, що в них Ви, пані Тетяно, вбачаєте "підписи про декана", свідчить виключно про Вас - залишається поспівчувати якомусь із наших деканів, якщо його образ ввижається комусь таким чином і приписується графіті, яке, як ми з"ясували, рекламує виступ у Києві французького ді-джея Jerome (http://live.debosh.us/blog/867.html).

Комісії, яка б мала розбиратися з такими фантазмами однієї людини, місце не в університеті, а деінде. Натомість варто було б справді розібратися, яким чином людина, яка рішенням Колегії Державного комітету архівів України визнана фальсифікатором і підробником архівних довідок та якій внаслідок цього обмежили доступ до документів Національного архівного фонду, займається архівною справою в Академії та ще й викладає і очолює музей (http://www.archives.gov.ua/Law-base/SCAU/index.php?2005-5). Бо це справді таки питання, яке ганьбить імідж нашого університету і псує наше реноме.

З повагою,

Василь Черепанин,

PhD, cultural studies department,

Head of Visual Culture Research Centrе of National University of Kiev-Mohyla Academy.

5. Третій лист Т. Лютої:

Дякую, шановні колеги, всім за увагу.
Я залишаю за собою своє право відповісти П. Черепаніну в інший спосіб, а не на шпальтах корпоративного листування.
Лише скажу, що це нагадує славетні 30-ті роки.

Продовження епопеї з Відкритим листом: результати зустрічі з С. Квітом

Я так розумію, що не всі ж були в Квіта і не всі знають його позиції, тож
вирішив більш-менш послідовно описати це
1)Квіта заділо те, що О.О. сказав, що адміністрація не відзначила його
ювілей, хоч це було зроблено ще до зустрічі з Квітом. (ймовірно тут якесь
непорозуміння)
2)Квіту дуже не подобається наголось на політичному моменті "справи
Івашини", оскільки його не існує, він це вияснив. (ну тут зрозуміло всім
все, сподіваюсь...)
3) Політика Університету і факультету така, що старші викладачі не можуть
викладати на магістерській програмі. Але зрозуміло,що Івашина це виняток. за
реалізацію цього винятку відповідає кафедра, а якщо точніше сам Собуцький,
як керівник магістерської програми. Кафедра уповноважена заявити, що є
особливі випадки і факультет з цим висновком має погодитись. тобто все
залежить зараз від Собуцького (покищо)
4) На виїзному засіданні було вирішено, що потрібно щоб всі програми
підкреслювали свою унікальність. така унікальність є в журналістів приміром
і в інших. Квіту ясно, що кафедра культурології - унікальна, але потрібна
фокусація цієї спеціальності. Студенти на таку фокусацію можуть впливати,
приміром, пропонуючи запровадження необхідних, на їхню думку, дисциплін.
(процедуру потрібно з'ясувати, тут можна виграти багато в чому).

(c) - напишите потім, чия саме

Відкритий лист Президентові КМА Квітові С.М. стосовно "Справи Івашини"

Президентові Національного університету

«Києво-Могилянська академія»

Квіту С.М.

Відкритий лист

Шановний Сергію Мироновичу!

У зв’язку з тим, що Рада факультету гуманітарних наук ухвалила рішення позбавити права викладати на маґістеріумі викладачів без наукових ступенів, до яких належить О.О. Івашина, звертаємося до Вас із проханням вплинути на ситуацію та змінити її.

У своєму рішенні Рада факультету спирається на два документи: положення «Про маґістеріум НаУКМА» № 343 від 22.07.2004 р. і наказ Міністерства освіти і науки України № 99 від 10.02.2010 р. В останньому ніде не сказано про заборону людям без наукових ступенів викладати на маґістерських програмах. Положення «Про маґістеріум НаУКМА» у відповідній частині Академія в силах змінити самостійно, наприклад, встановивши відсоткове співвідношення викладачів з науковими ступенями та без.

О.О. Івашина з 1992 р. є викладачем кафедри культурології (з 1996 р. – маґістерської програми «Культурологія (теорія та історія культури)»), якого шанують і цінують студенти, оскільки він - один із тих викладачів, хто дійсно демонструє добротні взірці якісного гуманітарного викладання. Про це свідчить кількість людей з різних спеціальностей (культурології, філософії, філології, політології та інших), які записуються на його курси. Багато бакалаврів вступають на маґістерську програму «Культурологія», зокрема, заради напрямів наукової діяльності, які на ній розвиває О.О.Івашина. Також чимало випускників Академії (у тому числі частина ті, які викладають у НаУКМА) вважають себе його учнями, незалежно від того, чи був він офіційно їхнім науковим керівником.

Ми вбачаємо у діях Ради факультету гуманітарних наук репресивну реакцію на власну думку О.О.Івашини, яку він висловив на публічній дискусії 05.02.2010 р. з приводу переходу НаУКМА на семестри та впровадження кредитно-модульної системи. Це ставить під сумнів відповідність дій Академії демократичним засадам, які вона декларує, зокрема, в корпоративній угоді зі студентами.

Наголошуємо на неприпустимості бюрократизувати навчальний процес у НаУКМА: забороняючи О.О. Івашині викладати в маґістеріумі, адміністрація забуває про справжній науковий внесок викладача, який вимірюється не ВАКівськими титулами чи державними преміями, а насамперед якісним викладанням, науковими здобутками та студентськими результатами.

З повагою,

студенти НаУКМА 22.02.2010

------

Підписи збиралися:

• вживу;
• на Фейсбуці: http://www.facebook.com/pages/Kyiv-Ukraine/VCRC/2869...#!/notes/vcrc/vidkritij-list-prezidentovi-naukma-kvitu-sm/320416279652
• Вконтакті: http://vkontakte.ru/topic-15251559_22447999
• в ЖЖ: http://whooliganka.livejournal.com/66296.html#cutid1

Загалом було зібрано більше 600 підписів, а підписи з мережі все ще продовжують надходити.

Газета Свідомо про Справу Івашини

"Гебістські методи"

Максим Опанасенко, 18 лютого, 15:38

«Виступиш на дискусії, підтримаєш ідею студентів і висловиш свою точку зору щодо змін в Могилянці, і вже за два дні з’являється документ про заборону викладати для магістрів. Дивний збіг».

Олександр Олексійович Івашина 14 років викладав культуру п'яти- та шестикурсникам Києво-Могилянської академії. Минулого тижня, коли студенти провели референдум, протестуючи проти змін правил навчання, Івашина теж проголосував проти. Через два дні Рада факультету заборонила з наступного року викладачам без вчених ступенів викладати на магістеріумі. На зустрічі з президентом Могилянки викладач назвав це помстою.

Невже у ВНЗ, який уславився духом свободи, репресії? "Свідомо" опитало усі сторони, щоб ви могли зробити власні висновки.

ВИКЛАДАЧ

Президент пообіцяв розібратися з Вашою ситуацією. Ви говорили з ним сьогодні?

Квіт опирається на те, що йому нічого про це невідомо і коли я до нього підійшов, то він сказав що розбереться. Але ніяких подальших кроків я зараз не бачу.

А що, на Вашу думку, сталося?

Я це називаю гебістськими методами управління, що залишилися з радянських часів.

Так, є документ про те, що Міністерство забороняє людям без ступеня читати в магістеріумі, але є виключення – Вчена рада може кожен рік давати дозвіл особливим викладачам викладати для магістрів. І до цього кожен рік такий дозвіл мені давали. І не тільки мені, а й іншим викладачам.

Після цього референдуму і студентського спротиву, мій завкафедри пояснив – раз Ви пішли на конфлікт – отримуйте. З нового навчального року я тепер не маю права викладати для магістрів. Вони вважають висловлювання своєї думки і виступ на обговоренні – конфліктом. Якесь дике поняття…

Вам висунули претензію, що у Вас немає вченого ступеня. А яка у Вас освіта?

Вища. Я закінчив історичний факультет університету Шевченка у 1986 році. Якщо переводити на сучасні ступені, то я вважаюсь магістром.

А досвід роботи?

В Академії я працюю з 1992 року. Спочатку викладав на бакалавраті. А коли в 1996 році в Могилянці з’явився магістеріум, то я одразу почав викладати там.

Розробив власний курс - «Постмодернізм». Пізніше мені дісталися курси «Постструктуралізм» і «Франкфуртська школа» і я їх всі читав 14 років.

А в якийсь момент вони вирішили так – раз людина виступає проти, то ми йому покажемо його місце. Це генеральська свідомість – раз ти не маєш достатню кількість зірочок на погонах, то як ти взагалі можеш на щось претендувати. І такі настрої деяких людей сильно заважають академії

Вчора Ви казали про «альтернативність» Ваших поглядів. В чому це проявляється?

Я вказав на те, що взагалі є альтернативні погляди, є викладачі, які бачать європейську освіту не так, як її бачить керівництво або міністерство. Але їх ніхто не розглядає. А тепер ще й мстяться за це.

Як відреагували студенти?

Я знаю, що студенти, яким я викладаю, збиралися пікетувати кафедру філософії, якщо раптом все це залишиться в силі. Але поки ще мало що зрозуміло, тому вони мабуть чекають остаточного рішення.

Багато дисциплін викладаєте?

Чотири великих. «Постмодернізм», «Франкфуртська школа», «Постструктуралізм», «Культура і влада».

І що з ними буде, якщо викладача відсторонили?

Поки що дочитуватиму. Заборона має початися з наступного навчального року. Завкафедри має знайти інших викладачів. Він вже порекомендував моїм студентам, а нині молодим викладачам, щоб вони взяли мої курси, а я в цей час захищався.

Така ситуація склалася тільки з Вами?

Ні, я знаю під цю заборону потрапили ще як мінімум двоє.

Один хлопець, Денис Король, теж з нашої кафедри. Він зараз захищається, але теж втрапив в список «небажаних». І ще один викладач археології, але йому рада факультету і власне декан пообіцяв «обійти» цю заборону.

Тобто, на «Археології» можна, а на нашій, яка проштрафилась і найактивніше підтримала студентів – ні.

СТУДЕНТКА

Аспірантка Могилянки, мотор протестів Інна Совсун:

"Івашина має величезну підтримку серед студентів. Вони коли дізналися, то хотіли бойкотувати заняття і мітингувати. Але ж поки немає остаточного рішення, тому вони ходять на пари. Ця заборона – не просто формальність. Я думаю, що відсторонили його тому що є деякі сили, котрі цього захотіли. Він виступив тоді коли у нас захід був проти введення семестрів і модульних. Єдиний зі старших викладачів прийшов і виступив. І зараз під заборону викладати потрапили ще двоє, але я думаю, що це все спрямовано конкретно проти Івашини. Він гігант, правда».

АДМІНІСТРАЦІЯ

Заступник декана факультету гуманітарних наук Могилянки Дмитро Мазін:

"Таке рішення по Івашині і події навколо нововведень в академії – простий збіг. Ви зрозумійте, в нас відбуваються перевірки з Міністерства освіти і науки. І дійсно викладачі без вченого ступеня не можуть викладати для магістрів. За тривалий час викладання на магістеріумі Івашина міг би зробити якісь кроки до того, щоб мати таке право офіційно.

Щоб ніхто не думав, що це все спрямовано проти нього, скажу, що такого права позбавили ще двох викладачів. Але мова не йде про звільнення чи про повну заборону викладати. Їм заборонено викладати для магістрів. Бакалаврат же залишається відкритим».

http://kiev.svidomo.org/journalists/varto-pidtrymaty-studentiv-i-cherez-dva-dni-tebe-vzhe-vidstoronjujut-vid-vykladannja.html

Зустріч президента КМА зі студентами: результати

Оголошено було декілька рішень (хоча вони ще не є офіційно затвердженими):
1. Семестри будуть. ТСР посередині першого семестру є, сесія ж буде закінчуватись 30 грудня. Далі будуть двотижневі канікули, після яких починається другий семестр, посередині якого також є ТСР. Сесія другого семестру закінчуватиметься вкінці травня. А далі будуть ще 5 тижнів навчання, які не матимуть по завершенню екзаменаційної сесії. Обидва семестри мають по 15 тижнів теоретичного навчання (це без ТСР та сесій)+другий семестр має ще 5 тижнів навчання. 15+15+5=35 потрібних тижнів теоретичного навчання. Також було оголошено, що на екзаменаційний контроль виходитиме максимум 4 дисципліни на семестр. Така система буде протягом перехідного періоду – 2010-2011 навчального року. Що буде далі поки що невідомо.
2. Щодо змісту, тобто наповнення вищеописаної форми. Навчання буде проходити за модулями, які ділитимуть дисципліну. Тобто в залежності від тематичного наповнення дисципліни вона матиме 1-2-3 модульні контролі. Визначати скільки модульних контролів повинна мати дисципліна, а також форму цих модульних контролів мають кафедри та викладачі. Також було оголошено про таке нововведення, як paper – наукова робота (на кшталт курсової), що має замінити реферати зі всіх дисциплін. Тобто буде один paper на семестр. З якої саме дисципліни буде paper визначатимуть кафедри. Ще одним нововведенням буде summery – коротенька самостійна робота на кожен семінар.

Одразу хочемо привітати всіх студентів та викладачів. Адміністрація прислухалась до результатів референдуму, адже по факту варіант реформатування навчального року збігається з волевиявленням більшості викладачів і студентів, що брали участь в голосуванні. Проте постає багато питань, щодо наповнення навчального процесу.
1. Модульний контроль – кількість та форму визначає кафедра та викладач. Але головне, щоб модульний контроль не забрав на себе усю оцінку, тим самим знецінивши семінари, практичні, лабораторні та інший поточний контроль. І хоча на зустрічі було оголошено, що до модульного контролю ще треба буде допуститись, набравши певну кількість балів, все ж є певне занепокоєння.
2. Загалом нове наповнення навчального процесу перетворює його на тотальну писанину – ви пишете summery кожного семінару, ви пишете один paper на семестр (було б добре, щоб самі студенти визначали з якої дисципліни їм писати paper), ви пишете декілька (кількість модулів залежить наповнення дисципліни) модульних контролів, а потім вкінці з деяких дисциплін ви ще пишете іспит, додайте сюди написання курсових та дипломних і можете йти до гуртівні по ручки та олівці й качати BabyType. Питання:
 Який викладач це все перевірятиме?
 Які знання залишаються після такого виписування? Очевидно, що рівень цих знань не стає вищим, бо якби в писанині був секрет – ми б вже всі давним давно тільки цим і займались та вже стали б великими науковцями.
3. Відсутність екзаменаційної сесії після тих 5 навчальних тижнів нічого не означає. Вочевидь, що на цих 5-ти навчальних тижнях будуть вміщуватись маленькі дисципліни імовірно з одним модульним контролем вкінці. Різниці між модульним контролем та іспитом (можна його назвати міні-іспитом) жодної. Отож час коли з цих дисциплін будуть відбуватись модульні контролі і фактично тою ж екзаменаційною сесією.
4. Отож існує декілька видів контролю:
 Поточний – семінари, практичні, лабораторні.
 Проміжний – модульні контрольні
 Кінцевий – іспити, кількість яких завдяки модульному контролю буде меншою.
Контроль має ризик перерости в самоціль. Контроль за роботою викладача стане жорсткішим. Рейтингова система стане ще рейтинговішою, але рівень знань не підвищиться. Постає питання: навіщо стільки контролю?

У всій цій ситуації дуже важливим є позиція викладачів та студентів. Викладачі повинні в нових умовах відшукати оптимальний варіант наповнення дисципліни, адже саме їм вирішувати долю писанини. А студенти повинні йти на зустріч викладачам активно долучаючись до реформатування цих дисциплін. Звичайно йдеться не про якісь вказівки, мова йде про моніторинг цього процесу. Адже саме студент, всупереч поширеній думці, що адміністрація та викладачі відповідальні за якість освіти, буде в майбутньому відповідати за рівень своїх знань, коли йтиме до працедавця.

Другий лист В. Брюховецького

Шановні колеги!
Я всіляко вітаю заяву президента НаУКМА про вихід нашого університету з так званого «рейтингу-200» через те, що в ньому панує арифметичний підхід (та й то тільки просте додавання), що, практично, ігноруються якісні показники діяльності ВНЗ.
Проте занепокоєння у мене викликає те, що в іншій площині ми ми вже без всебічного критичного аналізу можливих шляхів підвищення якості нашого науково-навчального процесу ладні приймати прості «арифметичні» рішення. Міністерство сказало, що у нас не вистачає для повноцінного (на рівні світових стандартів?) навчального року два тижні. Пажалста! Ми додамо. І все буде в порядку! Звичайно, ми придумаємо, як це зробити, щоб і вовки ситі, й кози цілі…
Я писав свого попереднього листа не для того, щоб заперечити необхідність змін у структурі навчального року і навіть можливого переходу на семестрову систему, а запропонував для розгляду ще один варіант вирішення проблеми. Ті кілька відгуків, які я одержав, переконали мене, що заглибленої дискусії з цього приводу не сталося, а відбувся пошук додаткових аргументів, чому це неможливо.
Неможливо, то неможливо…
Але давайте чесно подивимося, що ж ми пропонуємо. Ми зберігаємо тижні самостійної роботи (щоб кози були цілі) і приєднуємо один з них до канікулів (після сесії!). Так і хочеться лагідно проказати: «Любі друзі!» Кого ж ми дуримо? Самі себе? Замість того, щоб наповнити ТСР реальним змістом ми вже до абсурду розвиваємо канікулярно-відпускову тенденцію. Логічно тоді (для симетрії) буде і другий ТСР приєднати до канікулів, уже літніх. Тижні самостійної роботи даються посередині триместру або семестру, з тим (повторюся), щоб викладач
дав конкретні завдання студенту, проконсультував його в разі потреби, перевірив виконання завдання й оцінив його.
Один декан вважає, що саме двотижневий дефіцит не дозволив йому акредитувати магістерську програму. І ні слова про якість навчального процесу на факультеті. Невже ми серйозно вважаємо, що дві-три додаткові лекції вирішать проблеми якості? Чиновник так може вважати, а ми хочемо заслужити його похвалу: «Правильной дорогой идёте, товарищи, бо покірне телятко дві матки ссе». А як тільки ми почнемо усереднюватися (бо у всіх так; що нам ті Оксфорди-Кембриджі!), замість увиразнювати свою освітню концепцію, розвивати її, то, повірте,
прийдуть й інші забаганки (тепер уже в формі вимог, бо справно їх задовольняємо)… Приміром, кожному тимчасово чинному міністру буде не подобатися або, навпаки, подобатися якась мова… Щоб було як у всіх!
Я розумію, що важко відмовитися від простого рішення. Але ще раз закликаю перевірити всі можливості, пов’язані з удосконаленням, наповненням новим (для нас, не для поважних університетів світу) змістом ТСР і інтеграцією їх в навчальний процес. Невже ми втратили смак до пошуку нестандартних рішень? Тут я ставлю акцент на слові „пошуку”. Якщо ж прийнятного рішення не знаходимо, то треба аргументовано пояснити, чому такого рішення немає і довести, чим новий шлях кращий.
І ще одне важливе питання. Зміни такого масштабу мають системний характер, вони потягнуть за собою дуже багато, хоч сьогодні ми ще цього не усвідомлюємо. Припускаю, що ці зміни можуть бути й позитивні… Все може бути. Але якщо ми проголосили демократичність одним із найважливіших наріжних каменів відродженої Академії, то ми повинні цього принципу дотримуватися в усьому. Рішення такого роду є виключно в компетенції найвищого органу НаУКМА – Академічної конференції. Це навіть не питання вступу до НаУКМА, яке, на жаль,
перебуває в юридичному полі прав Міністерства. Але Міністерство не регулює питань семестрів/триместрів, ТСН і подібних (слава Богу, що це привілей хоч якоїсь куцої нашої автономності). Отож тільки після ухвали АК воно набуває правомочної чинності й усі зобов’язані виконувати цю ухвалу.
В’ячеслав Брюховецький
16 лютого 2010 р.

Результати студентсько-викладацького референдуму

Переважаюча більшість могилянців підтримує перехід на семестрову систему за умови збереження зимової сесії до Нового року та тижнів самостійної роботи у кожному семестрі, що можливо тільки за умови розподілу семестрів на 15 і 22 тижні, та виступають проти загального запровадження кредитно-модульної системи.

У викладацько-студентському референдумі, що проходив з 8 по 10 лютого, взяло участь 2299 студентів – дві третини від загальної кількості. Викладачам та студентам було запропоновано висловитися щодо підтримки переходу на семестри за схемою “15/22 тижнів” та запровадження кредитно-модульної системи.

91% студентів підтримали схему “15/22 тижні”. Результати свідчать, що для студентів вирішальними є складання сесії до Нового року, адже це гарантує повноцінні зимові канікули, та збереження тижнів самостійної роботи. За попередніми результатами, з-поміж 50 викладачів, результати голосування яких відомі на даний момент, 34 так само підтримали такий варіант розподілу семестрів.

“Чи погоджуєтесь Ви, щоб кожна кафедра самостійно визначала форми оцінювання знань студентів без обов’язкового впровадження модульної системи з проміжними письмовими контрольними роботами?” Альтернативою такій позиції є впровадження уніфікованої системи кредитно-модульного навчання для всіх кафедр, як пропонуться адміністрацією НаУКМА. 89% студентів проголосували проти такої уніфікації і підтримали право кафедр самостійно визначати методи оцінювання знань студентів. Так само 43 викладачі серед 49 висловились категорично проти введення “модулів” у пропонованому Міносвіти варіанті. Питання запровадження кредитно-модульної системи дуже стурбувало викладачів, адже саме на них ляже тягар роботи з написання нових навчальних планів та перевірки великої кількості письмових робіт.

Результати голосування говорять самі за себе. Тепер слово за адміністрацією “найдемократичнішого” та “найпрогресивнішого” університету України: чи буде враховано позицію викладачів і студентів у визначенні долі Академії?

Лист В'ячеслава Брюховецького та листи-відповіді В. Моренця та М.Глибовця

Останнім часом я одержую листи від студентів і викладачів, стурбованих планом переходу на двоместровий навчальний рік. Оскільки ініціатором і впроваджувачем триместрової системи був я, то вважаю за необхідне висловити свої міркування з цього приводу.
По-перше, історія. Коли ми планували відродження Києво-Могилянської академії, то виходили з того, що в СРСР був задовгий навчальний рік, порівняно з більшістю країн світу. Вірніше, він трактувався майже виключно як «горловий» - студенту треба було все розказати, щоб, не приведи Господи, він не вліз у якусь крамолу. Через те самостійні форми роботи, на що значний наголос ставлять кращі університети світу, практично відкидалися. Повинен був ведений конспект того, чому навчав викладач. Як противага цьому, не без складнощів, але
був у нас уведений тиждень самостійної роботи – в ідеалі викладачі повинні були давати конкретні завдання студентам, а ті їх самостійно виконувати, після чого викладачі мали перевіряти якість виконання цих завдань. Це були робочі тижні, тобто задум полягав у тому, що викладач і студент щодня протягом цього тижня працюють в університеті: викладач консультує студента, якщо в нього є така потреба.
Крім того, новинкою для традиційного радянського навчального року був розподіл його на три частини. Третій триместр, за задумом, був взагалі вибірковим. Студент мав право не вчитися протягом цього триместру. Але на нього ставили короткі вибіркові курси, а також курси зарубіжних викладачів, які на початку травня вже звільнялися зі своїх західних університетів.
І перші років п’ять ця система (і ТСР, і третій триместр) успішно працювала.
Проте згодом першопочаткові задуми, на жаль, були дещо деформовані. І викладачі, і студенти переважно почали трактувати тиждень самостійної роботи як додаткові канікули/відпустку. Далеко не всі викладачі ставили реальні практичні завдання студентам для роботи в цьому триместрі. Я вже не кажу про перевірку того, що студент зробив протягом ТСР… Значна частина студентів, відповідно, сприйняла це за можливість додаткових відпочинку й розваг (звісна річ, не всі). А тим часом саме правильна постановка роботи під час ТСР істотно
допомагала б викладачеві реально, зважено виставляти бали для рейтингу, бо ж усі скаржаться, що важко лише за семінари навіть нормально опитати всіх студентів.
Тепер міністерство чітко виставило вимоги про тривалість навчального року, і наша прозахідна система почала пробуксовувати, бо її сутність перетрактована нами ж уже по-радянськи.
Не вистачає два тижні. Але це не тому, що існують триместри, а тому, що ми, безперервно говорячи про Болонський процес (і на рівні держави, і на рівні університету), іґноруємо один з наріжних принципів роботи кращих університетів світу – виразний акцент на самостійній роботі. Ми й далі хочемо все розказати в аудиторії, а не заохотити студента самому здобути ці знання і допомогти йому навчитися це робити.
Звичайно, можна нічтоже сумяшеся одним махом перейти на двоместрову систему й не морочити собі голови. Але на мій погляд, крім трьох можливостей, які, за моєю інформацією, нині обговорюються в НаУКМА з приводу побудови навчального року, є й четверта: включити тиждень самостійної роботи в нормальне навантаження викладача і студента. Але не тільки формально включити, але й - що найголовніше - наповнити його змістовно.
Звичайно, це вимагатиме більше роботи…
Але, по-перше, вирішить ймовірні проблеми з майбутніми акредитаціями.
По-друге, виразніше й продуктивніше поверне навчальний процес у русло сучасних освітніх концепцій.
По-третє, зекономить значні кошти на переформатування комп’ютерної програми управління навчальним процесом.
По-четверте, відмінна риса нашого навчального закладу збережеться. Адже ми вже практично втратили нашу специфіку прийому студентів… А вона була загальновизнана й вельми успішна.
Звісно, останнє не повинно бути самоціллю. Ящо певні процеси і реалії гальмують рух, від них треба звільнятися. Але чи стосується це триместровості? Я сумніваюся. І сподіваюся, що Ви перед прийняттям остаточного рішення обговорите мої сумніІ сподіваюся, що Ви перед прийняттям остаточного рішення обговорите мої сумніви.
Я сумніваюся. І сподіваюся, що Ви перед прийняттям остаточного рішення обговорите мої сумніви.
І ще одне - якби в 1991-92 роках ми виконували всі вказівки (а тиск з цього приводу був, і ще який!), то НаУКМА став би філією червоного університету.
З повагою,
В’ячеслав Брюховецький,
почесний президент НаУКМА,
запрошений дослідник Колумбійського університету в 2009-10 навчальному році.

----

Дорогий Пане Президенте!
Цілком поділяю Вашу бентегу і турботу про збереження Могилянкою власного,
неповторного "профілю й анфасу"! Водночас хочу звернути увагу на певні
конкретні деталі, в яких і "сидить диявол".
Так, НМЦ провів аналіз змістовного наповнення літнього триместру, свого часу
замисленого в цілях, про які Ви знаєте ліпше за всіх. І виявилося, що з
плином часу і під тиском реальних потреб (передовсім потреби виконання
мінімуму годин на профорієнтовані дисципліни і в багатьох випадках
запровадженого держстандарту) цей триместр фактично давно не є ані
"вибірковим", ані, тим паче, "гостьовим": у наших чинних планах цей триместр
рясно заповнений обов'язковими профорієнтованими, нормативними і
фундаментальними курсами (подекуди - до 5-7! Всі ці дані має А.Ф.Бурбан, ці
дані були представлені на осінній Вченій раді). 7 тижнів навчання, на які до
того ж припадають "травневі святкувальні спазми": чи сприяє це якісному
виконанню і засвоєнню обов'язкових курсів, які просто нікуди більше
"ставити" (з пам'яті пригадую, що особливо сутужно тут економістам і
природничникам, але й іншим - не мед)?
Друге, це наголошене Вами змістовне наповнення тижня самостійної роботи,
який справді використовується по-різному і з різною ефективністю. Тут є і
змістовно-правовий аспект: уявімо собі, що всі спеціальності подбали про
його НАЛЕЖНИЙ навчальний характер у режимі самостійної роботи студентів.
Проте доки в календарному графіку і, відповідно, в усіх наших планах цей
тиждень матиме власну позначку (позначений як тиждень самостійної роботи),
реальні години на нього ставити, ясна річ, не можна, так само не можна їх
враховувати у загальній калькуляції, бо є максимально допустиме тижневе
навантаження, - суворо відстежуваний показник ("виймаємо" ці години з
навчального навантаження на "звільнений від занять" тиждень, розкладаємо їх
на решту 13 тижнів і... вилазимо за ліміти тижневого навантаження)... Тим
часом проблема у НЕДОВИКОНАННІ годин з профорієнтованих дисциплін,
недовиконанні, яке вже сьогодні подекуди сягає 1000 і більше годин
(конкретні приклади представлила Вченій раді член робочої комісії
М.Л.Ткачук).Ми можемо скільки завгодно пояснювати, що у нас студенти більше працюють
самостійно, але на це нам вкажуть на розбіжність між загальним обов'язковим
фаховим мінімумом годин (аудиторна + самостійна) і нашим власним (меншим)
обсягом (аудиторна + самостійна). Вкажуть (і вказують) не тільки колеги з
МОНУ, а й наші колеги з інших вузів (в якості перевіряльників й експертів),
а також - наші зарубіжні колеги. Ну, Бог з ними, "вказувальниками": але ж ми
самі, В'ячеславе Степановичу, бачимо, що майже повсюдно то там, то там
недодаємо "фахової кількості", передбаченої дипломом бакалавра і навіть
магістра з певної спеціальності: ми вже не вписуємося у міністерський диплом
європейського зразка через невідповідність ЗАГАЛЬНИХ годин на фахові
дисципліни. Себто справа навіть не в розподілі "дисциплінарних годин" на
самостійні/аудиторні, а в загальній кількості годин. Врахуймо максимально
допустиме тижневе навантаження на студента, а також те, що рік має межі:
звідси й виникає потреба збільшити кількість тижнів реальної навчальної
роботи, відображеної у планах, графіках і розкладах. Це - факт, що його не
обійти (зосібна у світлі дипломів європейського зразка та акредитацій).
Семестровість дає додатково 3 навчальні тижні, при цьому навіть існує
можливість зберегти тижні самостійної роботи і вийти на толерантний графік
проведення сесій (тепер у студентів буває по 2 іспити на день!). Особисто
мені триместровість і звична, і мила, і люба. Але що робити з арифметикою:
прямими кількісними показниками наших навчальних планів? Я кажу це для того,
щоб ми обговорювали проблему, тримаючи на оці ці важливі фактичні обставини.
З повагою і найкращими зиченнями,
В.П.Моренець

---

Шановний В'ячеславе Степановичу!

З цікавістю та розумінням про стурбованість прочитав Вашого
листа. В основному, я підтримую Ваші думки. Але з тексту я зрозумів,
що Вас погано інформують. Хотів довести Вашого відома ці уточнення.
1. В Україні зараз впроваджуються ГАЛУЗЕВі СТАНДАРТи ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
з затвердженими ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНими ХАРАКТЕРИСТИКАми
БАКАЛАВРів, наприклад по факультету інформатики
НАПРЯМУ ПІДГОТОВКИ 050103 «ПРОГРАМНА ІНЖЕНЕРІЯ». Навчально-методичні комісії напрямку вимагають чіткого дотримання цього стандарту і по відношенню до навчальних планів. МОН видав наказ про дотримання цього стандарту в грудні 2009 року. Потім з'явилися накази про зміну кредиту,
структури навчальних планів і змісту гуманітарного блоку,.... Наші навчальні плани суттєво недобирали по загальній кількості річного тижневого навантаження (2 тижні). Я пробував це обійти, додавши тижневе навантаження, суттєво, як Ви пишете, зробивши акцент на самостійну роботу. Але при цьому виявилося, що 24 години доби нам не вистачає. Додатково вплинули і думки про сесію. В терміни, які виділені для сесії в нашому календарному плані, нормально втиснути іспитові випробування неможливо.
Я Вам уже доповідав про те, що мені не вдалося ліцензувати останню магістерську програму саме з цих причин. Посилання на "експериментальний статус" нашого університету вже не спрацьовують.
Я ставив питання перед керівництвом університету про отримання такого
"статусу", що дозволило б обійти вказані вимоги МОНУ. Але мені сказали, що це зробити не можливо.
Все це і привело до думок про перехід на двосеместровість.
2. Викликає занепокоєння і якість "залишкових знань" студентів НаУКМА. Мабуть, Ви не дивилися результати останньої "міністерської" перевірки знань гуманітарного блоку, що проводилася за нашими тестами. Всередньому якісні
показники не перевищують 30 процентів. Думаю, по на фахових дисциплінах вони будуть ще меншими. Про це свідчать останні результати державного іспиту.
А нам потрібно боротися за статус науково-дослідницького навчального закладу....
3. В нових навчальних планах ніхто не відкидає два тижні самостійної роботи.
Вони присутні. На навчально-методичній раді якраз і наголошувалося на суттєві організаційні зрушення по наповненню їх змістом та покращення оцінювання самостійної роботи, про що і Ви наголошуєте.
4. Думаю, що переформатовувати комп’ютерну програму управління навчальним процесом суттєво не буде потрібно, якщо вона зроблена на професійному рівні. В дані третього триместру можна загнати
"нульові або пусті" , які не будуть впливати на сумарні показники і т.п..
5. Я провів опитування студентів та викладачів із зазначених Вами питань. На останній зустрічі зі студентами були присутні і представники керівництва університету. В переважній більшості, вони підтримують запропоновані Вченою Радою рішення проблеми. Викликає занепокоєння намагання деяких студентів (не кращих) впливати на розробку навчальних планів та навіть робочих програм, про що засвідчує виступ на зазначених зборах голови студентської колегії університету. З останнього виступу я зробив висновок, що про підвищення якості навчання ці "ораторів" і не згадують, мова йде тільки про канікули і т.п.

З повагою та найкращими побажаннями,
М.Глибовець