Другий лист В. Брюховецького

Шановні колеги!
Я всіляко вітаю заяву президента НаУКМА про вихід нашого університету з так званого «рейтингу-200» через те, що в ньому панує арифметичний підхід (та й то тільки просте додавання), що, практично, ігноруються якісні показники діяльності ВНЗ.
Проте занепокоєння у мене викликає те, що в іншій площині ми ми вже без всебічного критичного аналізу можливих шляхів підвищення якості нашого науково-навчального процесу ладні приймати прості «арифметичні» рішення. Міністерство сказало, що у нас не вистачає для повноцінного (на рівні світових стандартів?) навчального року два тижні. Пажалста! Ми додамо. І все буде в порядку! Звичайно, ми придумаємо, як це зробити, щоб і вовки ситі, й кози цілі…
Я писав свого попереднього листа не для того, щоб заперечити необхідність змін у структурі навчального року і навіть можливого переходу на семестрову систему, а запропонував для розгляду ще один варіант вирішення проблеми. Ті кілька відгуків, які я одержав, переконали мене, що заглибленої дискусії з цього приводу не сталося, а відбувся пошук додаткових аргументів, чому це неможливо.
Неможливо, то неможливо…
Але давайте чесно подивимося, що ж ми пропонуємо. Ми зберігаємо тижні самостійної роботи (щоб кози були цілі) і приєднуємо один з них до канікулів (після сесії!). Так і хочеться лагідно проказати: «Любі друзі!» Кого ж ми дуримо? Самі себе? Замість того, щоб наповнити ТСР реальним змістом ми вже до абсурду розвиваємо канікулярно-відпускову тенденцію. Логічно тоді (для симетрії) буде і другий ТСР приєднати до канікулів, уже літніх. Тижні самостійної роботи даються посередині триместру або семестру, з тим (повторюся), щоб викладач
дав конкретні завдання студенту, проконсультував його в разі потреби, перевірив виконання завдання й оцінив його.
Один декан вважає, що саме двотижневий дефіцит не дозволив йому акредитувати магістерську програму. І ні слова про якість навчального процесу на факультеті. Невже ми серйозно вважаємо, що дві-три додаткові лекції вирішать проблеми якості? Чиновник так може вважати, а ми хочемо заслужити його похвалу: «Правильной дорогой идёте, товарищи, бо покірне телятко дві матки ссе». А як тільки ми почнемо усереднюватися (бо у всіх так; що нам ті Оксфорди-Кембриджі!), замість увиразнювати свою освітню концепцію, розвивати її, то, повірте,
прийдуть й інші забаганки (тепер уже в формі вимог, бо справно їх задовольняємо)… Приміром, кожному тимчасово чинному міністру буде не подобатися або, навпаки, подобатися якась мова… Щоб було як у всіх!
Я розумію, що важко відмовитися від простого рішення. Але ще раз закликаю перевірити всі можливості, пов’язані з удосконаленням, наповненням новим (для нас, не для поважних університетів світу) змістом ТСР і інтеграцією їх в навчальний процес. Невже ми втратили смак до пошуку нестандартних рішень? Тут я ставлю акцент на слові „пошуку”. Якщо ж прийнятного рішення не знаходимо, то треба аргументовано пояснити, чому такого рішення немає і довести, чим новий шлях кращий.
І ще одне важливе питання. Зміни такого масштабу мають системний характер, вони потягнуть за собою дуже багато, хоч сьогодні ми ще цього не усвідомлюємо. Припускаю, що ці зміни можуть бути й позитивні… Все може бути. Але якщо ми проголосили демократичність одним із найважливіших наріжних каменів відродженої Академії, то ми повинні цього принципу дотримуватися в усьому. Рішення такого роду є виключно в компетенції найвищого органу НаУКМА – Академічної конференції. Це навіть не питання вступу до НаУКМА, яке, на жаль,
перебуває в юридичному полі прав Міністерства. Але Міністерство не регулює питань семестрів/триместрів, ТСН і подібних (слава Богу, що це привілей хоч якоїсь куцої нашої автономності). Отож тільки після ухвали АК воно набуває правомочної чинності й усі зобов’язані виконувати цю ухвалу.
В’ячеслав Брюховецький
16 лютого 2010 р.